Роздуми про домашнє навчання і Переможці цукерки

Як чудово, коли можна поговорити з іншими мамами, які теж займаються домашнім вихованням. А особливо з мамами, які цим займаються уже 9 років, а ще з мамами, які цим займалися 23 роки і тепер "на пенсії".

Я сьогодні мала нагоду почути й поговорити саме з такими мамами. І це допомогло мені нарешті знайти ті відповіді, яких я шукала.

Я не хотіла школи вдома, і нарешті зрозуміла, як уникнути того, аби зосереджуватися не на дитині, а на завданнях та навчальній програмі. Якщо навчання не основне, значить навколо нього й не варто будувати свій день. День варто будувати як життя, просто життя разом, в одному домі, як сім'я, як одна команда. І нехай наші заняття за столом триватимуть 20 чи 30 хвилин, а далі ми просто підемо гуляти, або будемо сидіти й читати, або грати разом у якусь гру, це буде власне те, чого я хочу, чого я шукала, і те, заради чого й забрала найстаршу дитину зі школи, де найважливішою є саме навчальна програма, а не окремо кожна дитина. 

Коли я склала наш перший розклад, то тільки передивившись його (а в мене вийшло по 7-8 уроків щодня), усвідомила, що так не піде, бо це просто нереально зробити. Найбільше я боялася, що з таким розкладом ми застрягнемо в книжках і в нас не залишиться часу ні на що інше. А якщо ми застрягнемо в книжках і завданнях, то я тільки доб'ю те бажання до науки й пізнання, яке не встигла остаточно добити школа. 

За два тижні нашого навчання я вже тричі міняла розклад, і після сьогоднішньої зустрічі з мамами я його поміняю знову. І хоч ми й так його не дотримувалися, але добре мати хоч якийсь план, бо так і мені легше, і Даркові. 

Що я вирішила на даному етапі. Ми будемо зосереджуватися на відносинах, домашніх відносинах у першу чергу. І сьогодні, після цілого літа, що Дарко був удома і цих перших тижнів нашого домашнього виховання, я побачила перші паростки, яких чекала. Дарчик погладив нині Натуська по голові, подивився йому в очі й дуже лагідно сказав йому: "я тебе дуже люблю". Я в той момент усвідомила, що саме я маю робити, над чим саме маю працювати, на чому саме зосереджуватися з дітьми, якщо хочу отримати такий результат нашого домашнього навчання, до якого прагну. 

Сьогодні в мені вмерли рештки вчителя як шурупчика системи (вчительський досвід до певної міри не давав мені побачити домашнє навчання іншими очима). І це добре, бо педагог від природи це той, хто вміє вчити без наганяя, зацікавлювати власною любов'ю до того, чого вчить, вчити тією любов'ю власне. 

Домашнє навчання - це нагода в першу чергу для мене навчитися чогось нового, а через моє зацікавлення й любов до чогось, діти також зможуть, більше того, захочуть навчитися. 

Поки ми ще не дійшли до старших класів, можна собі дозволити відкласти підручники й просто пізнавати світ, бо цього в нас досі було мало, і саме це нам треба надолужити. 

І ще я остаточно сьогодні зрозуміла, що не зумію вчити дітей за класичною навчальною програмою. Просто тому, що мені не лежить до неї серце. Занадто вона шкільна, системна. Я постійно чуюся, що мушу впихати дітей у якісь рамки, а так не має бути. 

Недаремно моє серце так рвалося від самого початку до методики навчання Шарлотти Мейсон. Я зараз ще більше відчуваю, що саме ця філософія виховання для мене найбільш близька, бо вона не тільки не обрізає крила ні мені, ні дітям, а ще й дає масу можливостей для розвитку, саме такого, яким я його бачу. 

Так, я це все на емоціях пишу, бо вилізти із зачарованого кола - це надзвичайно емоційний момент. І я знаю, що я далі буду аналізувати й вчитися вчити. Знаю, що ми далі будемо з тими самими підручниками бавитися, бо Даркові вони подобаються, але це більше не буде основою нашого дня, це буде додаток до нього, одне із занять, але не основне заняття, бо ми - ДІМ, а не школа. І я нарешті зможу розслабитися й не доводитиму себе до болю шлунка й голови тільки через те, що він не зробить якісь завдання і виглядатиме, що ми нічого не робимо, а значить школа краща. Я тепер точно знаю, що школа не краща, бо ці перші два тижні мені саме школу й показали. І я з іще більшою певністю можу сказати, що нам це не підходить. 

Я за ці перші тижні навчання опинилася на місці тих вчителів, які мені жалілися, що Дарка треба просити по 30 хвилин, аби він зробив якусь роботу, і я розумію їхній розпач, бо я теж його пережила, але я маю велику перевагу: мене ніхто не контролює, окрім "директора домашньої школи", але в нього мотивація та ж сама, що й у мене - любов, бажання кращого для наших дітей, тому я знаю, що він мене зрозуміє й підтримає, бо моя впевненість у тому, що я знайшла те, що треба, буде для нього найкращим доказом, що так і є. 

Отож від сьогодні я перестаю вчити і починаю просто жити, вертаючись до того, що робила досі, і що й спонукало мене прийняти рішення про домашнє виховання, - я буду просто любити своїх дітей і бути для них мамою. 

Покажу вам фото моїх сонечок. Це Дарко, йому вже 11.

Це Натусик, йому тільки-тільки виповнилося 4.

 А це Мелася. Їй уже два. Аж не віриться, як швидко вони ростуть. 

І швиденько напишу про переможців. :)

Дуже вам усім дякую за те, що мене пам'ятаєте й приєдналися до цукерки. І хоч переможців лише три, я буду й далі тішити вас маленькими подаруночками. 

На цукерку підписалися:

1. abril

2. Ivank@ Rabinyuk

3. Tanya Tubloko

4. Оксана Макаришина

5. opko

6. olia.holly 

7. Terezka

8. Olena Skrypnyk

9. Ирина Зеленская

10. Танюшка Данько

11. natashka

12. Виктория

13. Nina NNik 

14. innuleska

15. ol4ikpsf

16. Myrka

17. Julia Dzhala

18. Gyravlick

А цього разу удача усміхнулася...

 11. natashka

16. Myrka

І я ще коли писала свій пост, вирішила, що перший, хто запишеться на цукерку, отримає один із трьох подарункових сертифікатів, а першою була abril.

Дівчата, щиро вітаю вас! Напишіть мені на е-пошту й домовимося, як найкраще передати вам сертифікати. :) У вас є тиждень часу. ;)

Хто не виграв, не засмучуйтеся, я дуже люблю робити подарунки, тому ця цукерка точно не остання. ;)

Гарного вам настрою!